16 липня 80 років від дня народження Ади Миколаївни Роговцевої (1937)

Слово за елітою України

 

Удома в нас був своєрідний культ Михайла Коцюбинського. Зі старшими сестрами я, 6–7-літній підліток, «штудіював» його «Fata Morgana», вивчив напам’ять увесь хрестоматійний пейзаж «Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться вгорі…». Потім наша вчителька розказувала про музей-домівку М. Коцюбинського в його рідній Вінниці, про те, що за сім кілометрів од нас – хутір, де народилася мати письменника, шляхетна красуня Ликера Абаза… Можна зрозуміти нашу радість, коли на екрани вийшов фільм «Кривавий світанок» за повістю «Fata Morgana». Cпершу побачила його сестра і відповіла на моє питання:

А яка там Гафійка? 

– Красива. Особливо, коли на коні приїздить попередити Марка й Прокопа про небезпеку.

Так розпочиналась моя причетність до творчості народної артистки України, лауреатки Шевченківської премії, Героїні України Ади Роговцевої, дебют якої саме відбувся у Fata Morgana. Трохи пізніше я сам побачив цей перший фільм за участю артистки, полюбив цей фільм режисера Леся Швачка та й усіх акторів, адже тоді рідко йшли українські фільми. Бачив інші кінокартини за її участю, але інколи не ідентифікував її, наприклад у «Павці Корчагіні», де вона (як зараз розумію) сильно зіграла епізодичний образ Христі. Маю ще такий сантимент до неї, бо нагадує мені незабутню сестру, з якою захоплювалися її Гафійкою, Мар’яною, Матір’ю…

Коли відтак мешкав у Києві, то трохи був здивований, що така питомо українська актриса, «як наша Гафійка», працює у російській драмі. Не міг, звичайно, пропустити «Варшавську мелодію» Леоніда Зоріна, де артистка знаменито зіграла співачку Гелену. Власне російська драма понад два сезони в 60-і тільки й показувала цей майже моноспектакль, шалений успіх Ади Роговцевої. То було якесь вільне слово, ковток свіжого повітря в тодішній сумній атмосфері, і чимала заслуга в цьому – не лиш у п’єсі, а й у проникливо потрактованім образі Гелени режисером Едуардом Митницьким і ще зовсім молодою актрисою. А. Роговцева зіграла не тільки зворушливу мелодраму кохання-розлуки, а й типову трагедію вільної особистості в соціалістичному таборі, вклала в неї свої найдорожчі скарби, зачепила живі струни багатьох сердець. Актриса підпорядкувала розкриттю драми польської співачки і гру, і спів, і музику Фридеріка Шопена, і навіть вихід на численні виклики глядачів.

Сумняни мали нагоду побачити Аду Миколаївну і в рімейку вистави «Варшавська мелодія-2», де вона грала старшу іпостась Гелени, а юну Гелю – її донька Катерина Степанкова, відома актриса й режисер. На щастя, на сей раз ми зустрілися не з повторенням колишнього успіху, а з нововідкриттям, і тут теж треба віддати належне, як Аді Роговцевій, так і режисурі й акторському ансамблеві. «Сімейний підряд» не збіднив акторську палітру матері й доньки. А додав ефекту впізнавання, натурального символізму, хоча Катря Степанкова зовні мало схожа на матір, хіба що цілісністю обдарування. Донька часто є режисером вистав, у яких натхненно грає з матір’ю. Визнає, що зіркова мати  – дисциплінована, чуйна актриса, співтворець. Деякі з них, наприклад, «Бульвар Sunset (захід сонця)» Т. Вайлдера, із аншлагом пройшли у Сумах. Ми щасливі, що Ада Роговцева зробила презентацію своїх книжок у нашім місті. Показала себе в них талановитою авторкою, котра «легким пером» оповідає про складні, часом драматичні сторінки життя їхньої обдарованої сім’ї, театральні колізії.

Пізніше мені пощастило побачити Аду Роговцеву в театрі ім. Лесі Українки в таких виразних ролях, як Лариса у «Безприданниці» Олексія Островського, Анна і Юлія у «Візаві» та Валерії Врублевської, Поля в «Російськім лісі» Леоніда Леонова, Даша у «Ходіннях по муках» Олексія Толстого, Варка у «Піднятій цілині» Михайла Шолохова, Віруня в «Останніх» Максима Горького, Надія в «Господині» Музи Гараєвої, Трубачова в «Кумеднім лікарі» Анатоля Софронова, «Фільомена Мартурано» Е. Де Філіппо, Паола в «Дамі без камелій» Т. Ретігана, іронічна Сесілі у «Важливо бути серйозним» О. Вайльда, детюча Естер у «Священних чудовиськах» Ж. Кокто, антимілітаристка Кураж у «Матінці Кураж» Б. Брехта, Марта й Джордж у «Не боюся сірого вовка (Не боюся Вірджінії Вулф)» Е. Олбі, цілий розмай сучасних українських і російських жінок чи не всіх епох.

Про цікавий і нелегкий шлях драматичної актриси краще од неї не скажеш:

Там, де натхнення і образи,

де квіти, оплески і сум,

там все окремо і одразу,

визнання натовпу і глум.

Стоїть окремо світ куліс,

світ сцени – зоряна завіса,

де небо щастя й море сліз, 

я звідала це, я – актриса.

Ада Роговцева  «Театр»

Її єднала творча й особиста дружба з багатьма акторами, режисерами, газетярами, поетами, музиками, з-поміж яких є й наші сумняни, котрі перетиналися на життєвому й творчому шляху родини Роговцевої-Степанкових. Збиралися в їхній гостинній домівці, вносили неповторну атмосферу в артистичне і духовне життя України та й Росії. Розмаїття талантів батьків щедро успадкували діти Кость і Катря Степанкови-Волощуки.

Ада Роговцева успішно працює і в кіно та й на телевізії, в її розмаїтому доробку заголовна роль у фільмі «Салют, Маріє!», версії «Альби Регії», Наталя Башкирцева у «Приборканні огню», Анна у «Вічнім поклику», Пріся у «Шельменкові-денщику», Мар’яна у «Коли співають солов’ї», мати в картині «Осіння дорога до матері», «Море» (де вона зіграла разом зі своїм чоловіком, незабутнім Костем Степанковим, як і в «Павці Корчагінім», «Важкім колосі» та ін), «Розплата» (де грали вже і з Костем-молодшим, та ще й у його головній ролі), «Хвилі Чорного моря», «Два місяця, три сонця!», «Прапори на баштах», – усього не злічити!

Однією з важливих сфер творчості Ади Роговцевої є радіо, мільйонам радіослухачів актриса подарувала такі натхненні образи, як Марічка в «Тінях забутих предків» Михайла Коцюбинського, Мавка в «Лісовій пісні» Лесі Українки, Слава в «Сестрах Річинських» Ірини Вільде, Варвара Рєпніна у «Стіні» Юрія Щербака, Мирослава у «Захарі Беркуті» Івана Франка (тут Кость Степанков уже грав роль батька її, Тугара Вовка), Марися Кржисевич у «Пророку» Івана Кочерги, Людмила Ваніна у «Житєйськім морі» Івана Карпенка-Карого (де її Кость був Іваном Барильченком) та ін. Вона гарно, задушевно співає, запам’яталися її пісні Гелі, романси «Когда цветет никотиана» (на вірші Лесі Українки), «Он говорил мне…» зі спектаклю «Бесприданница», «Чотири воли пасу я…» у «Салют, Маріє!», запевне співатиме і в інших виставах і фільмах.

Актриса здобула визнання в Україні і за рубежем, має всі найвищі звання й нагороди, але не забуває свій рідний Глухів, обожнює Київ, тепло згадує своє раннє дитинство на Одещині та Сумщині, часто буває і в нашому місті – на гастролях, подорожуючи до інших міст, на творчих зустрічах, яко громадська діячка. Відрадно, що в розмаїтому доробку майстрині є два потужних крила, твори двох драматургів світового рівня – Лесі Українки і Антона Чехова. Адже і Чехов, і Леся Українка водночас започаткували новий модерністський театр: 1896 року Леся Українка створила першу символічну драму в українській драматургії «Блакитну троянду», Антон Чехов – «Чайку». П’єси рівноцінні за новаторством, за сценічною виразністю та ідейно-художнім змістом, лиш українському театрові, як і суспільності, бракувало питомої еліти, яка би піднесла геніальну Лесину драматургію до того рівня, якого сягнула в Росії та й у світі творчість її російського колеги  (до речі, Чехов  зізнався, що він за походженням і раннім вихованням – українець). Символічно, що життя і творчість їх обох пов’язана з Сумами, 1889 p. вони жили на околицях Сум – Косівщині й Луці; наше місто наче перетин шляхів двох геніїв. Леся Українка – улюблений драматург Ади Роговцевої, артистка мріє зіграти її образ у кіно. Їй уже вдалося зробити немало в утвердженні Театру Лесі Українки. Відмінно зіграла жертовну Долорес у «Каміннім господарі» Лесі Українки, саму Поетесу у спектаклі «Сподіватися!» Юрія Щербака. У прекрасному фільмі Віктора Івченка за драмою-феєрією Ада Роговцева зіграла Мавку Польову; роль невеличка, але кожна інтонація героїні, кожен жест живуть у пам’ятку глядачів, котрим пощастило побачити той чудовий фільм. Гадаємо, немало тут важила залюбленість артистки у Лесине слово. Ада Миколаївна записала цілий цикл поезій Лесі Українки, як-от: «То, може, станеться і друге диво?», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами», «Гострим полиском хвилі спалахують…», чи не всі її драматичні та ліричні твори.

У відомому телефільмі «Камінний господар» М. Джинджиристого А. Роговцевій запропонували грати вже Донну Анну, антипод її самозреченої Долорес. Спершу здавалось, що їм би треба помінятися тут ролями з Антоніною Лефтій (Долорес). Мабуть, таке враження склалося тому, що перед тим мені пощастило побачити «Камінного господаря» у неперевершеній постановці Сергія Данченка у Львівськім театрі ім. Марії Заньковецької, де Донну Анну блискуче зіграла Лариса Кадирова, героїню, котра сама вимагає жертв на противагу офірній Долорес. Фільм ніби повторював основні параметри львівської вистави, він становить незгіршу телеверсію її. Тож мимоволі порівнюєш образи, мізансцени драми на сцені і екрані. Тим більше, що головні ролі – Командора та Дона Жуана зіграли і у фільмі ті ж заньківчани: Олександр Гринько та молодий Богдан Ступка. У фільмі вже чомусь не було ні мавританської серенади Дона Жуана, ні містики Долорес (А. Лефтій навдивовижу проникливо наповнила змістом ті кілька реплік, які їй відвели за сценарієм), ні багатьох персонажів п’єси, ні значущих фраз, без яких інколи годі зрозуміти сюжет чи сенс блискучого діткливого діалогу в «Каміннім господарі», вершині творчості Лесі Українки. Сама авторка так відзначала в листі до Ольги Кобилянської: «… працювала знов над уже скінченою драмою… Щоб зробити її короткою, щоб сконцентрувати її стиль, наче якусь сильну есенцію, зробити його лаконічним, як написи на базальті, увільнити від ліричної млявості та розволіклості… уняти сюжет в короткі, енергійні риси, дати йому щось «камінного». (Здавалось би, у фільмі, навпаки, можна було розширити ті мізансцени і вельми сконденсований, поліфонічний текст. Краще передано іспанські реалії у спектаклі, оформленім Мироном Кипріяном у Львові). І Донну Анну постановники фільму поставили у якісь часом штучні, невиправдані рамки, скоротили теж її роль і промовисті мізансцени; зодягнуто горду іспанку чомусь у російські хутра, підкресливши зайву м’якість рис, але артистка змогла перебороти певні формальності постановника. Переглянувши фільм кілька разів відтак, розумієш, що тільки Ада Роговцева могла зіграти такий могутній, контроверзійний плин думок і почуттів, воднораз фривольний і егоцентричний, дати промовистий крупний план на екрані своєї гордої, роздвоєної героїні, не розгубити численних cимволів і нюансів всупереч невиправданим купюрам тексту. Тут їй у пригоді став досвід у кіно. Самого театрального арсеналу, мабуть би, не вистачило. Актриса вже вкотре сміливо подолала своє природне амплуа інженю (emploi ingenue), наївної ліричної героїні, яке заповідало їй лише вузьке коло персонажів.

Друга домінанта великого репертуару Ади Роговцевої – Антон Чехов. У різних форматах артистка зіграла ролі Любові Раневської у його «Вишневім саду», Саші Лебедєвої в «Іванові», Ірини Аркадиної у «Чайці», Ліки Мізинової у «Насмішкуватім моїм щасті» Леоніда Малюгіна, присвяченім непростим стосункам Антона Чехова з коханою Лікою. Могла б А. Роговцева запевне іще зіграти у драматургії першого автора світової сцени (а може іще зіграє в «Чайці», «Дяді Вані», «Ювілеї», «Трьох сестрах», «Лісовику»? До речі, останню п’єсу написано на Луці), але, на жаль, наші театри вдаються до чеховіани рідше, ніж зарубіжні. А Чехов близький нам, бо, кажуть, мав прототипами «Трьох сестер» наших сестер Линтварьових, надихався їх знаменитим садком вишневим на Луці, дружив з легендарною Марією Заньковецькою, писав їй п’єси, чимало натхненних сторінок присвятив Україні, Кобзареві, Театрові корифеїв. Втім, у Росії чеховські п’єси створили новий театр, починаючи із МХАТу, бо все ж таки тамтешня еліта багато зробила для утвердження новаторських п’єс Антона Чехова і в себе, і за рубежем.

Слово за українською елітою, яка має таки утвердити величний Театр Лесі Українки, а відтак усі шедеври нашої драматургії, спершу у нас, а потім і на світовій сцені. Ада Роговцева належить як і російській еліті, так і нашій, українській. Великі її заслуги перед Росією й Україною. Відомий режисер Леонід Осика відзначав: «Роговцева – з майстрів, котрі визначають творчу атмосферу в нашім кіні». Вона багато зробила для становлення Театру і Слова Поетеси, тож побажаймо, щоб і надалі їй сприяли на цьому шляху. Бо вона органічно стала Українською артисткою, «естетським феноменом всеукраїнського масштабу», Музою України, за виразом театрального критика Олега Вергеліса, до того вело її Покликання, Провидіння. Сподіваймося!

Пилип Кислиця, журналіст, перекладач.

Березень 2016 р.

Матеріали сайту Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки

Бібліографія

Твори

• Мамині молитви : сімейний поетичний альбом – Суми : Мрія, 1996. – 76 с.
• Мій Костя. – Київ : Альтерпрес, 2006. – 288 с. : іл.
• Свидетельство о жизни : [спогади]. – Каменец-Подольский : Друкарня Рута, 2013. – 336 с.
• [Поезія] // Українська хвиля : літ.-мистецький альм. [Глухівського літ.-мистецького об-ня]. Зб. 4 / упоряд. П. В. Товстуха. – Суми : Еллада, 2012. – С. 6–9.

Про А. Роговцеву

У книгах

• Архангельская Н. Ада Роговцева. – Москва : Киноцентр, 1989. – 64 с. : фот.
• Шевченківські лауреати, 1962–2012 : енцикл. довід. / сост. М. Г. Лабінський. – Київ : Криниця, 2012. – С. 579–580 : фот.
• Шевченківська премія 1981 р. за виконання ролей Раневської («Вишневий сад» А. Чехова), Лесі Українки («Надеяться» Ю. Щербака), Надії («Хазяйка» М. Гараєвої) на сцені Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки.
• Костюк Х. Ф. Роговцева Ада Миколаївна (н. 16.07.1937) // Енциклопедія історії України : у 10 т. Т. 9. Прил–С / НАН України, ін-т історії України. – Київ : Наук. думка, 2012. – С. 250–251.
• Актриса театру та кіно, педагог, заслужена артистка УРСР (1960), народна артистка СРСР (1978), Герой України (2007).
• Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-е вид., перероб. та доп. / Сумський держ. ун-т ; голов. ред. В. Б. Звагельський. – Суми : АС-Медіа, 2004. – С. 393 : фот.
• Родченко І. Життя, осяяне рампою : до 50-річчя творчої діяльності Ади Роговцевої // Земляки : альм. Сумського земляцтва у Києві. Вип. 4 / голов. ред. М. С. Гриценко. – Суми : Собор, 2007. – С. 72–74.

У періодиці

• Романенко О. Народна артистка, Герой України Ада Роговцева зізналась у коханні сумчанам // Сумщина. – 2014. – 26 листоп. (№ 47). – С. 14.
• В сумській «Агенції промоції» пройшла зустріч з А. Роговцевою.
• Видович Д. Ада Роговцева – в Сумах! : удивительный человек и великая актриса рассказала о самом сокровенном… // Ваш шанс (Суми). – 2013. – 18 дек. (№ 51). – С. 31а.
• А. М. Роговцева презентувала у Сумах свою автобіографічну книгу «Свидетельство о жизни».
• Ольшанская Д. Ада Роговцева привезла на родину «Свидетельство о жизни» : легенда театра и кино Ада Роговцева презентовала в Сумах свою книгу «Свидетельство о жизни» // Данкор (Суми). – 2013. – 18 дек. (№ 51). – С. А12.
• Мартыненко О. Ада Роговцева – о малой родине // Данкор. – 2010. – 10 марта (№ 10). – С. А12.
• Спогади А. Роговцевої під час її відвідування Сумщини.
• Мамонтова Э. Ада Роговцева: вне времени // Панорама (Суми). – 2008. – 12–19 марта (№ 11). – С. А19.

Про акторську долю і особисте життя А. Роговцевої.

• Коваленко О. Сюрприз для актрисы : в Глухове нашлась детская фотография Ады Роговцевой // Панорама-Север. – 2007. – 28 марта–4 апр. (№ 13). – С. А7 : фот.
• Гвоздик А. Ада Роговцева : женщина-легенда, или качества, достойные звезды // В двух словах (Суми). – 2007. – 27 июня (№ 25). – С. А9 : фот.
• Мудрик П. «Навіщо та весела Ада?» // Суми і сумчани. – 2007. – 20 лип. (№ 29). – С. 13 : фот.
• Життєвий і творчий шлях А. Роговцевої.
• Веретенник С. Пам’ятаю Глухів і люблю // Глухівщина. – 2007. – 21 лип. (№ 51). – С. 1
• Глухівчани в гостях у А. Роговцевої з нагоди її 70-річного ювілею. 
• Геренко С. Від серця до серця – найкращі почуття // Сумщина. – 1999. – 15 верес. (№ 101). – С. 4.
• У Сумському театрі драми і музичної комедії з успіхом пройшла вистава «Бульвар заходящего солнца» за участю А. Роговцевої.
• Лісненко Ю. 16 жовтня Глухівська земля зустрічала уславлену землячку – народну артистку Радянського Союзу та України Аду Миколаївну Роговцеву, яка завітала у місто свого дитинства із творчим звітом // Народна трибуна (Глухів). – 1996. – 23 жовт. (№ 81). – С. 2 : фот.
• Кленько В. Незабутні зустрічі // Народна трибуна. – 1982. – 26 черв. (№ 102). – С. 3 : фот.
• Кривко Я. Ада Роговцева – наша землячка // Народна трибуна. – 1974. – 19 берез. (№ 34). – С. 4.

 Інтерв’ю

• Левковская Ю. Ада Роговцева: «Зритель морально растет в театре. Даже когда спектакль плохой» // ТВ Панорама. – 2015. – 23–29 нояб. (№ 47). – С. В13.
• Видович Д. «Украинское слово есть!» // Ваш шанс. – 2014. – 3 дек. (№ 49). – С. 22а.
• З прес-конференції А. Роговцевої в Сумах.
• Репіна Т. Ада Роговцева: Тільки любов, ніжність і віра // ТВ Панорама. – 2014. – 1–7 дек. (№ 48). – С. В6.
• Ольшанская Д. «Я выхожу на сцену, и я вас всех обнимаю, я вас всех люблю…» // Данкор. – 2014. – 26 нояб. (№ 48). – С. А9.
• Бесіда з А. Роговцевою під час її виступу в Сумах в рамках Всеукраїнського фестивалю «Чехов-фест».
• Гриценко А. Ада Роговцева: «Сцена – как глоток воздуха» // Данкор-Глухов. – 2007. – 25 июля (№ 30). – С. 4.
• Інтерв’ю з нагоди 70-річчя від дня народження артистки.
• Ада Роговцева // В двух словах. – 2006. – 23 февр. (№ 8). – С. А6 : фот.
• Інтерв’ю з А. Роговцевою під час її гастролей в Сумах.